Два основні принципи батьків у протистоянні кібербулінгу
Загальні настанови батькам можна узагальнити до двох принципів:
1) уважність до дитини;
2) реагування на проблему.
Уважність до дитини
Необхідно завжди бути уважним до дитини та її віртуальних практик.
Наші дослідження медіакультури молоді показують, що підлітки мають відокремлені від дорослих віртуальні практики. Навіть щодо телевізійного перегляду підлітки переважно не обговорюють з батьками свій досвід спілкування з медіа. Он-лайн практики підлітків ще більш відокремлені, батьки фактично відсутні у тому віртуальному світі, де проводить час їхня дитина: в Інтернеті вони ходять до різних місць різними маршрутами. Чомусь нікого не дивує, що батьки добре інструктують дитину щодо маршрутів руху і правил користування, наприклад, велосипедом, натомість, привносячи в родину нові елементи технологій (мобільний телефон, відеоплеєр, комп’ютер тощо) залишають дитину наодинці із новою реальністю.
Канали до віртуального світу потребують регулювання, введення чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз’яснює, в яких випадках і яка поведінка вважається нормальною і буде безпечною. Важливим елементом батьківського контролю є розташування комп’ютера в зоні спільного користування (вітальня, кухня), де, займаючись паралельно власними справами, дорослі можуть ненав’язливо спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона перебуває в Інтернеті, а також легше контролювати час роботи з комп’ютером (особливо критичним це є для молодших підлітків, у яких власна довільна поведінка і вольові процеси знаходяться на етапі формування).
Батьки мають уважно вислуховувати дитину щодо її вражень і дій у віртуальному середовищі, знайомитись із сайтами і тими кібер-технологіями, які використовуються дітьми. Важливо звертати увагу на тривожні ознаки, які можуть вказувати на можливість віктимізації вашої дитини внаслідок кібербуллінгу:
дитина виглядає засмученою після онлайн режиму, перегляду повідомлень,
віддаляється від спілкування з однолітками, можливе погіршення академічної
успішності (хоча останнє може свідчити й про інші негаразди).
Важливо відслідковувати “онлайн-репутацію” власної дитини (для цього час від часу здійснюйте пошук, наприклад, в Гуглі за ім’ям вашого сина чи доньки).
Періодичність спілкування, певні ритуали і сімейні традиції обговорення
підсумків дня чи тижня дають змогу здійснювати моніторинг проблем, в тому числі й тих, які виникають у віртуальній частині соціального світу Вашої дитини.
Реагування на проблему
Важливі кроки, які потрібно зробити у відповідь на випадок виявленого кібербулінгу вашої дитини.
По-перше, необхідно зберегти свідчення події. Хоча негативні повідомлення можуть не перетворитись в серйозний кібербулінг, корисно зробити копію з цих повідомлень (допомогти дитині зробити це, якщо вона ще не знає як).
По-друге, як би Вас особисто не вразило те, що показала Вам дитина, - зберігайте спокій, не лякайте дитину додатково своєю бурхливою реакцією. Ваша задача-мінімум – емоційна підтримка. Не потрібно принижувати значення виявленого кібербулінгу, але і не треба лякати. Дайте дитині впевненість, що цю проблему можна подолати. В жодному разі не допускайте покарання дитини (вияв незадоволення, заборона користування) за те, що вона Вам довірилась. Дитина не винна в нападах інших на неї. Вона вже постраждала. Врешті, якщо Ви її не підтримаєте, то наступного разу вона до Вас просто не звернеться, залишившись в складній ситуації без Вашої допомоги.
По-третє, проговоріть з дитиною ситуацію, що трапилась, уважно вислухайте.
Використайте цей випадок для формування медіакультури Вашої дитини, повторіть найпростіші правила безпеки користування Інтернетом (не спілкуватись з незнайомцями, не повідомляти їм своє ім’я, адресу, телефон, берегти в секреті паролі тощо), розкажіть, як запобігати кібербуллінгу надалі. Якщо Ви один раз вже провели таку бесіду, не вважайте, що справа завершена.
Медіа-імунітет, як і біологічний імунітет до інфекції, не формується раз і назавжди, а потребує періодичного оновлення. Пам’ятайте, що найкращим жанром бесіди з підлітком є паритетна дискусія, а не менторське нав’язування правил. Створюйте правила разом, домовляйтесь, укладайте конвенції.
Три правила для свідків
Якщо ви стали очевидцем кібербулінгу, існує три типи правильної поведінки:
1) виступити проти булера (дати йому зрозуміти, що такі його дії оцінюються вами негативно);
2) підтримати жертву (особисто чи в публічному віртуальному просторі висловити думку про те, що кібербулінг – це погано. Цим Ви надаєте емоційну підтримку, так необхідну жертві);
3) повідомити дорослим про факт некоректної поведінки в кіберпросторі.
«Підводні камені» в роботі з групою, де є булінг.
1) Оціночне ставлення до булера, жертви, свідків.
Накладаючи власні переживання на сторін булінгу, власний досвід, часто педагоги підсвідомо починають звинувачувати , негативно оцінювати одних та захищати, жаліти інших. Дуже важливо привчити себе фіксувати такі свої реакції під час протидії булінгу та уникати оціночних суджень. Педагог повинен керувати процесом спілкування в колективі та подавати особистий приклад конструктивного спілкування.
Ніхто не забороняє дітям висловлювати свої почуття від того, що трапилось, але педагог має нагадати, нагадувати (і сам цього дотримуватись у своїх висловлюваннях), що варто говорити про себе та свої потреби, а не давати оцінки іншим.
Наприклад, звертаємо увагу, що не “Юля погана, бо вона говорить під час уроку”, а, напевно, коли Юля говорить під час уроку, це якось впливає на тебе?
Які твої потреби порушуються? Про що ти міг би попросити Юлю? і т.д. Це інколи може бути важко, тому що діти, та й педагоги, в проблемних ситуаціях звикли шукати «в чому хтось не правий», а не фіксувати увагу на тому, що я відчуваю? Чому я вчинив саме так? (або, навпаки, нічого не вдіяв); Що б я хотів зробити? Як я оцінюю ситуацію? Педагог має зупиняти спроби звинуватити когось і говорити про когось негативно, натомість скеровувати розмову до обговорення, що саме відбулось.
2) Спокуса “вершити правосуддя” - наступний підводні камінь.
Намагання знайти винного в ситуації та усунути тих, хто, на думку педагога, заважає групі/класу. Група/клас не навчиться повазі одне до одного та не отримає досвіду вирішення конфліктів та непорозумінь, якщо рішення будуть зазадалегідь приймати за неї. Педагог має утримуватись від накладання свого власного бачення ситуації під час з’ясування та обговорень в колективі, де стався булінг. Варто притримуватись нейтралітету. Працюючи з булінгом, дотримуючись всіх правил, педагог може відчувати безсилля та виснаження. В таких ситуаціях можна заручитись допомогою та підтримкою фахівців для проведення занять або перемов з групою, де присутній булінг.
3) “Приєднання” до постраждалого – інший ризик при роботі з булінгом.
Це явище виникнення сильних неприємних почуттів, осуду “булера” та свідків, які прийняли його сторону. Це природній відгук на ситуацію насильства, який посилюється спогадами про власний досвід, коли ми
стикались з ним у власному житті. Не контрольована публічна демонстрація з боку педагога своєї прихильності до постраждалого зазадалегідь вносить деструктив у вирішення ситуації, коли власні переживання заважають об’єктивній роботі над ситуацією. Важливо знати про це, аби своєчасно
зупинитись або попросити підтримки колег.
Таке приєднання заважає розрізнити власні переживання та почуття
учасників випадку, можуть змусити фахівця діяти не врівноважено. Обрання такої моделі поведінки фахівцем не допоможе вирішити ситуацію, а, скоріше навпаки, залучить його до процесу булінгу в якості одного з учасників.
Опитувальник для батьків
Просимо Вас анонімно відповісти на питання, які допоможуть нам спланувати програму під Ваші потреби, перейти на сторінку опитування